Станіслав Остроус: «7 секунд»

Фотовиставка Станіслава Остроуса «7 секунд»
29 листопада 2025 (виставка триває)

У проєкті — портрети військовослужбовців 16-го корпусу ЗСУ, зняті в техніці амбротипії — повільної, чесної й майже медитативної техніки фотографії XIX століття.

Амбротипія — це старовинний фотографічний процес, у якому зображення створюється безпосередньо на скляній пластині й існує в єдиному екземплярі. Через повернення до ранніх методів фотографії автор досліджує, як змінюється сприйняття війни, коли замість цифрової швидкості ми обираємо повільність і концентрацію на процесі, перетворюючи кожен образ на документ пам’яті.

Станіслав Остроус:

«У середині XIX століття американські фотографи вперше показали світові зображення загиблих на війні. Це стало шоком для суспільства: люди вперше побачили війну не як героїчну оповідь, а як реальну трагедію. Минуло понад сто п’ятдесят років — і сьогодні ми живемо в епоху, коли війна транслюється наживо. Щодня ми бачимо сотні зображень, але саме через цю миттєвість ми перестаємо відчувати біль, що стоїть за кожним кадром.

Мій проєкт — це спроба сповільнити час і подивитися на тих, хто тримає на собі оборону України. Я знімаю військовослужбовців 16‑го корпусу Збройних Сил України за допомогою техніки амбротипу — методу, що виник майже одночасно з першими військовими фотографіями.

Амбротип — це не просто технічний процес, це ритуал. Він вимагає точності, уваги та концентрації — і водночас створює унікальний фізичний образ, що існує лише в одному екземплярі. Ця унікальність резонує з долями людей, які сьогодні воюють: кожен з них — єдиний, неповторний, незамінний.

Мені важливо показати не лише військову реальність, а й вразливість, погляд, людську гідність. На відміну від цифрової фотографії, амбротип не допускає повтору чи редагування — він фіксує правду такою, якою вона є.

«7 секунд» — це час, протягом якого на скляну пластину падає світло, формуючи образ. Це також час, протягом якого військовослужбовець, стоячи перед камерою, стикається з тишею, зі своїм поглядом, з самим собою. Водночас на війні 7 секунд можуть означати паузу між двома вибухами, момент рішення або просто ще один подих. Кожен амбротип у цьому проєкті — це 7 секунд життя, перетворених на срібло.»

Фотографія на великий формат у польових умовах — це окрема культура, яка вимагає особливих стосунків між фотографом та обʼєктами його зйомки. Військові, яких знімають в зоні бойових дій, мають довіряти фотографу, щоб пустити його в свій побут, дозволити проникнути в їхній контекст. На відміну від студійних чи світських зйомок, де люди очікують, щоб їх фотографували, у цьому випадку фотограф найчастіше мусить подолати барʼєр, зіштовхнутися з нерозумінням та, можливо, навіть недоречністю (тривають бої, військові постійно зайняті, для них зйомка — далеко не пріоритетна справа). Ці фактори спонукають фотографа будувати близький та довірливий контакт з тими, хто має опинитися перед його обʼєктивом. Деякі майстри документальної та репортажної фотографії досягли успіху саме завдяки тому, що вміли пробити барʼєр і налаштувати звʼязок з обʼєктами зйомки, хоча якраз обидва ці жанри зазвичай, навпаки, виключають подібні практики.

За проєктом Станіслава Остроуса стоїть великий обсяг роботи. Увесь процес створення зображення відбувається тут-і-зараз. Підготовка скляних пластин, сцен для зйомки, сім секунд на один кадр, обробка готового знімка. Для амбротипії в таких умовах потрібна польова фотолабораторія з необхідними розчинами та обладнанням. Але не тільки технічний процес має значення. Також — все, що залишається між кадрами: стосунок фотографа і кожного окремого бійця, особиста історія, що розповідається до та після семисекундного мовчання. Кадри, що представлені на виставці, пройшли складний шлях, оцінивши який, можна зрозуміти силу мотивації та зацікавленості Станіслава в їхньому існуванні.

Незважаючи на те, що в кадрах Остроуса сучасна військова техніка, амбротипи виглядають досить класичними. Це тому, що вони містять у собі відсилку до воєнної фотографії минулого століття. Якщо подивитися на стару американську воєнну амбротипічну фотографію, вона має свої канонічні сюжети, які автор повторює у своїх знімках. У них досить схожий ритм, композиція, побудова. Чи спеціально автор робив саме так, чи це вийшло в нього підсвідомо, випадково?

Під час перегляду проєкту «7 секунд» постають питання стосовно фотографії: як вона створюється? Яким саме чином ми звикли її робити, і як можна робити фотографію інакше? Ми звикли до діджитального світу, де зображення створюються швидко, масово, а «відбираються» й приводяться до готового вигляду — вже пізніше. Амбротипія дає одну спробу на одну мить, змушує докласти чималих зусиль для створення одного знімка. Унікальність відбитка підштовхує того, хто його робить, підійти до процесу з уважністю та зі сформованим поглядом і метою.

Пластика та різноманіття аналогового матеріалу

Аналогові техніки (амбротипія, плівкова фотографія, миттєва фотографія тощо) створюють унікальний, «живий» характер зображення. Вибір способу створення фотографії продиктований світоглядом автора та його особистою пристрастю до конкретного способу зйомки / друку. Йдеться про те, що обрати саме амбротипію для зйомки військових у польових умовах — неочевидний та далеко не найпростіший шлях. Проєкт міг бути виконаний і в іншій техніці: на портативну плівкову камеру або навіть на цифрову. Та, попри всі складнощі та виклики, Станіслав обрав саме амбротипію, і цей вибір сформував атмосферу зображень, історичну відсилку, а також багато може розповісти про характер самого автора.

Станіслав Остроус — фотограф, фотожурналіст і викладач, який працює на перетині документальної та арт-фотографії, віддаючи перевагу аналоговим процесам. Фіналіст Leica Oskar Barnack Award (LOBA) 2025. Учасник основної експозиції фестивалю «Batumi Photo Days» (2016–2019). Потрапив до шорт-листа PhotoCULT 2019. Отримав стипендію Фонду Генріха Бьолля у 2024 році. Є членом УПНА (Українська фотоальтернатива), UAPP (Українська асоціація професійних фотографів) та МУФН. Брав участь у виставках в Україні, Німеччині, Грузії, Вірменії, Польщі, Кореї та Литві. Публікувався в українських і закордонних ЗМІ, зокрема у BBC, Frankfurter Allgemeine, DER STANDARD, The Art Newspaper, The Kyiv Independent та інших. Викладав фотографію в ХДАК (Харківська державна академія культури), а також у школі концептуальної та арт-фотографії МУФН. Вважає фотографію не лише мистецтвом, а й способом життя — можливістю висловлюватися й бачити світ.